Як підтримати дітей у непростий час
Під час війни діти стикаються з низкою нових викликів: переїзди, переживання за рідних на фронті, поранення та навіть смерть близьких людей. У таких складних життєвих ситуаціях у них виникає багато запитань, на які вони не в змозі знайти відповіді самостійно. Завдання дорослих — пояснити їм, що відбувається, та допомогти пережити важкий період.
Спеціалісти Центру здоров'я та розвитку «Коло сім'ї» підготували поради батькам про те, як говорити з дітьми про війну та пов’язані з нею ситуації.
Як підтримати дітей у непростий час війни:
Перш за все, будьте поруч. Ми — головне джерело підтримки для наших дітей. Дотик, обійми, щирі розмови та спільна діяльність — це прояв любові і присутності.
Намагайтеся бути прикладом, адже діти дивляться на нас і наслідують нашу поведінку. Можна розповісти дитині про те, що вам допомагає у складних ситуаціях.
Залучайте дитину до чогось корисного. Це допоможе скинути нервове напруження. Вдома чи в бомбосховищі — знайдіть можливість вчитися, малювати, гратися.
Поповнюйте внутрішній «павербанк» дитини. У цей складний час психоемоційних навантажень ми і наші діти потребуємо більше «підзарядки». Організуйте день так, щоб у дитини був сон, смачна їжа, гра з улюбленцями, фізична активність, читання книжок, теплі розмови тощо.
Як говорити з дітьми про війну
Будьте відкриті до обговорення теми війни. Діти хочуть розуміти, що відбувається. Слухайте їх і чесно відповідайте на запитання. Якщо ви не знаєте відповідей, розмірковуйте і шукайте їх разом із дитиною.
Пояснюйте через казки, малюнки або історії. У казках діти знаходять приклади поведінки або мудрі думки, а у малюнках можуть показати, як вони бачать війну.
Говоріть з дитиною про почуття. Діти тривожаться, сумують, зляться та хвилюються так само, як ми. Покажіть, що ви розділяєте ці почуття. Завдяки цьому дитина не залишиться з ними наодинці.
Дайте надію. Мова не про псевдооптимізм. Надія — це про Світло, яке завжди перемагає темряву, попри біль та втрати.
Як підтримати дітей у випадку переїзду через війну
Говоріть із дітьми про переїзд і про всі пов'язані з ним зміни. Поясніть, чому ви вирішили поїхати, чому це важливо для вашої спільної безпеки. Це нормально — не мати відповідей на запитання, але важливо бути відвертим і говорити виважено.
Будьте уважними до почуттів дітей. Смуток через втрату зв’язку з домом і радість від нових відкриттів — це природні почуття, які допомагають зрозуміти наш досвід. Розділяйте їх з дитиною, злість скеровуйте у конструктив, а у відповідь на тривогу створюйте відчуття безпеки.
Не забувайте про базові речі і режим дня. За можливості, організуйте день так, щоб у ньому було місце сну, прогулянкам, часу з іншими дітьми, навчанню. І про свій режим дня також не забувайте.
Шукайте ефективні способи адаптуватися. До переїзду не потрібно ставитися як до паузи у житті, адже кожен день — цінний. Шукайте нове коло спілкування, можливості займатися улюбленим спортом тощо.
Пам'ятайте минуле, мрійте про майбутнє, живіть «тут і тепер». Ми можемо черпати силу у спогадах. Згадуйте, розповідайте, малюйте. Але також говоріть із дітьми про майбутнє, уявляйте його, діліться мріями. Це дає натхнення і сили пройти життєві випробування, коли ми не вдома.
Як підтримати дитину, якщо її рідні на війні
Пояснюйте дитині, заради чого близька людина це робить. Буде легше подолати випробування, якщо розуміти його сенс. Наприклад, можна сказати, що тато разом із армією робить усе, щоб Україна перемогла.
Підтримуйте стосунки дитини з рідною людиною. Поставте фото на видному місці, коли є можливість зателефонувати, дозвольте дитині поспілкуватися. Альтернативою може стати запис голосу на телефон.
Відстежуйте, що дитина бачить і чує з новин. Дитина має право знати, що відбувається, але потрібно слідкувати, щоб вона не була переобтяжена інформацією. Коментуйте і пояснюйте, оскільки вона може зробити хибні висновки. І, звісно, діти не повинні бачити в телевізорі чи в інтернеті жахливі сцени.
Допомагайте справлятися з тривогою та смутком. Ми не можемо запевняти дитину, що з рідними не станеться нічого поганого. Але допомогти жити із цією невідомістю і не хвилюватися надмірно — нам під силу. Залучення дитини до якихось активностей може бути найкращим способом подолати тривогу.
Будьте чутливі до потреб — і дитини, і власних. Коли один із членів родини йде на фронт, інший залишається сам-на-сам із усіма обов’язками, серед яких і піклування про дитину. Поясніть малечі, що розумієте її потребу у щоденній підтримці, але якщо відчуваєте, що не справляєтесь — просіть про підтримку самі.
Як підтримати дитину, якщо її рідні зазнали поранення на війні
Кажіть правду. Шукайте слова, щоб пояснити прогноз щодо подальшого перебігу лікування. Навіть якщо ситуація непередбачувана, дитині буде набагато легше, якщо цей шлях вона пройде не сама.
Залучайте дитину до піклування про рідну людину. Турботу можна проявити дзвінками, малюнками, відвідуванням у лікарні. Але перед тим, як дитина зустрінеться із пораненим, поясніть, що вона побачить. Якщо після візиту виникнуть запитання, обговоріть те, що її непокоїть.
Поясніть дитині, що рани бувають «невидимими». Пережиті травматичні події проявляються в емоційній площині, а отже дитина може відчувати, що рідна людина змінилася. Поясніть у зрозумілий для неї спосіб, що у людини зараз на душі.
Допомагайте адаптуватися до змін. Після поранення рідної людини життя сім’ї може сильно змінитися, але дитина має знати, що про її потреби не забули. Шукайте підтримки у рідних і друзів, у школі.
Як допомогти дитині пережити втрату
Поясніть, що сталося. Знайдіть можливість бути в цей момент поруч, використовуйте прості слова і зрозумілі пояснення. Зовсім маленьким потрібно пояснити саме поняття смерті — що відбувається, коли людина помирає. Будьте готовими до запитань, які можуть виникнути як одразу, так і згодом.
Можна залучити дитину до ритуалів переживання втрати. Ступінь залучення може бути різним залежно від її віку та обставин. Якщо дитина боїться прощатися із близькою людиною, не потрібно її силувати.
Дозвольте дитині проявити смуток, адже це — прояв любові до того, хто пішов. Підтримуйте — словами, обіймами, лагідним поглядом, та розділяйте її біль. Коли вона буде готова, допоможіть повернутися до звичного ритму життя.
Бережіть спогади про померлу людину. Можете разом створити «книгу спогадів» із фотографіями, листами та малюнками. Спогади про померлу людину — це також гарна нагода замислитися над сенсом життя та нашими цінностями.
Повідомте школу, друзів дитини, щоб її могли підтримати. Добре, якщо хтось із них візьме на себе ті ролі і завдання, які померла людина виконувала у житті дитини.
Утім, якщо бачите, що дитина довго перебуває у стресі через втрату, якщо в неї є порушення поведінки і функціонування, потрібно звертатися по фахову психотерапевтичну та соціальну допомогу. Тут важливо діяти вчасно.
І чи не найважливіше — потурбуйтеся про себе, щоб мати сили турбуватися про дитину.
Матеріал підготовлено у межах комунікаційної кампанії «Ти як?».
Комунікаційна кампанія «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров'я, ініційованої першою леді Оленою Зеленською, реалізується завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я», який виконує організація Пакт. Зміст матеріалів кампанії є винятковою відповідальністю ГО «Безбар’єрність» i не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.